Груша

Груша. Загальні характеристики та умови вирощування

Груша (Pyrus) – друга по цінності та широті поширення, після яблуні, плодова культура. У староруських літописах дванадцятого віку груша згадується, як “хруша”, можливо, через характерний хрускіт при надкушуванні плодів, і має схожий корінь з деякими слов'янськими назвами: хруска (чеська), круша (болгарська). Представлений рід груш листопадними деревами, в середньому до 5-8 м у висоту, хоча за сприятливих умов висота може сягати більше 25 м. Крона має пірамідальну чи округлу крони. Листя гладке, широке, яйцеподібної форми, темно-зеленого кольору, глянцеві. Квітує білими, інколи рожевими квітами,що зібрані у суцвіття по 3-10 шт, з них формуються плоди в більшості випадків довгастої форми, розширені донизу, хоча є й сорти, що схожі на яблука. Середня тривалість життя дерева становить від 100 до 200 років, зустрічаються і 300 літні екземпляри. Груша в природному середовищі поширена в Європі та країнах Середньої Азії у вигляді дичок. За допомогою селекції було виведено безліч сортів різноманітних за смаковими якостями та кліматичним стійкостям, що ареал зростання розрісся майже по всьому північному помірному поясі.  Саджанці груш добре зростають на родючих пухких грунтах, даруючи щедрі врожаї. Найкраще підійдуть легкі суглинки з поживним вологим та нейтральної кислотності грунту. При кислих та дуже вологих грунтах груша майже не плодоносить. Краще висаджувати саджанці з розвиненою кореневою системою рано навесні та восени, після опадання листя, але якщо купувати саджанці в контейнері  - протягом всього вегетаційного періоду. Місце повинно бути сонячним та захищеним від холодних вітрів. В яму вносять перегній чи компост, 50 г суперфосфату та азотних добрив ,30 г калійної солі і перемішують з невеликою кількістю землі, щедро поливаючи та мульчуючи навколо стовбура кільце. Молоді саджанці перші роки слід постійно поливати, особливо в посушливий період. По мірі росту саджанця – рослину формують, обрізаючи навесні чи восени, розріджуючи  та вкорочуючи особливо довгі пагони, замазуючи садовим варом місця зрізу чи спилу. І звичайно ж важливо робити санітарну обрізку, зрізуючи сухі чи пошкоджені пагони. На зиму інколи роблять побілку стовбуру груші, після п’ятого року роблять приствольні круги, перекопуючи землю,вносячи комплексні мінеральні добрива, що сприятимуть гарному розвитку та дозрівання плодів та всього дерева в цілому. В залежності від сортів, груша починає плодоносити на 4-7 рік життя дерева, і достигання плодів відбувається також від сортових характеристик, поділяючи на літні сорти, осінні та зимові. Розмножується культура  методом живцювання та щеплення, рідше насінням. Останній селекціонери використовують для виведення нових сортів. Інколи в побуті застосовують відводки, за рахунок чого культура починає раніше плодоносити.  Взагалі можна сказати, що груша більшитендітна культура, ніж яблуня, і потребує старанного догляду. Особливо вона вибаглива до тепла, ґрунтової та повітряної вологи. Чим пізніше у сорту достигають плоди - тим більші у нього вимоги до тепла. Деревина у груші більш ламка, ніж у яблуні, тому гілки часто влітку ламаються під вагою плодів,а взимку - під час обрізки дерев.  Деревина груші тверда, щільна, з тонкою текстурою та ледь помітними річними кільцями. При старінні деревина груші набуває красивого золотистого кольору.

Груша має стрижневу кореневу систему, яка більше заглиблюється у землю, ніж у яблуні, тому вона не терпить поверхневих грунтових вод. Грушу зазвичай вирощують на сіянцевих сильнорослих і карликових підщепах. Із карликових – це айва Анжерська. У груші малий процент зав’язування плодів від самозапилення, тому слід її висаджувати близько один від одного по 2-3 дерева, або часто щеплять по кілька сортів на одному дереві.

Груша містить вітаміни А, Е, С, К, групу В у кількості, що перевершує багато інших фруктів, а також велика кількість мінералів: калій, кальцій, фосфор, натрій, фолієву кислоту. У народній та офіційній медицині груша вважається дієтичним продуктом та натуральним джерелом енергії. Унікальний мінеральний склад і корисні властивості груші допомагають боротися з багатьма захворюваннями:калій нормалізує роботу серця, знижує рівень холестерину, покращує обмінні процеси; кальцій, фосфор та магній зміцнюють структуру кісткової тканини; натрій підтримує водно-сольовий баланс та роботу підшлункової залози; фолієва кислота покращує систему кровотворення; протизапальний антибіотик арбутин знижує ризик захворювання на простатит; дубильні речовини зупиняють діарею.

Популярні види та сорти груш

Сучасна класифікація налічує 33 види груші, розподілені на дві ботанічні секції — Pashia і Pyrus. Груша звичайна або дика (лат. Pyrus communis, Pyrus domestica) - великий чагарник або дерево заввишки до 20 метрів. Цей вид груші є основою більшості культурних сортів, що вирощуються у помірному кліматичному поясі. Різновиди звичайної груші:Pyrus  Communis, Pyrus communis Caucasica (Кавказька груша), Pyrus communis Pyraster(Лісова груша), груша Буасьє (Pyrus boissieriana), груша грушолистна (Pyrus pyrifolia), груша Уссурійська (Pyrus ussuriensis), груша лохолістна (Pyrus elaeagrifolia), груша іволиста (Pyrus salicifolia).

За термінами дозрівання груші поділяють на літні(чи ранні), осінні (середні), та зимові(пізні). Потім слід ділити за розмірами плоду (крупні, середні чи дрібні), за способом використання(декоративні чи плодові), за зимостійкістю(стійкі чи нестійкі), по зросту(високі, середньо рослі чи низькорослі), за типом крони (пірамідальної, округлої чи колоноподібної форми), за смаковими якостями (солодкі, кисло-солодкі, терпкуваті чи гіркуваті), за запиленістю (самозапильний чи ні).

Найпоширеніша класифікація, звичайно за терміном дозрівання, тому коротко розглянемо найпопулярніші сорти:

Ранні сорти груш дозрівають наприкінці липня – на початку серпня, в холодних регіонах збирання врожаю припадає на початок вересня. Груша літня має збиратися вчасно. Не можна допускати перезрівання та обсипання плодів. Залежно від сорту літні груші зберігаються у прохолодному місці від 7 до 17 днів. Незважаючи на обмежений термін зберігання, ранні плоди відрізняються достатньою соковитістю, фантастичним смаком.

Найбільш популярними у садівників вважаються такі ранні (літні) сорти груш: Бере Жіффар, Улюблениця Клаппа, Вільямс, Іллінка, Лимонка, Мліївська рання тощо.

З середніх сортів: Бере Боск, Бере Гарді, Бере Діль, Маріанна,Олександрівка, Ніколай Крюгер, Конференція, Добра Луїза, Таврійська, Десертна, Щедра, Улюблена осіння, Гранд Чемпіон, Поліська тощо.

Із зимових, яким притаманний високий рівень лежкості: Бере Арданпон, Деканка зимова, Кюре, Жозефіна, Парижанка, Вітчизняна, Золотиста,Васа, Бере Київська, Золотоворітська тощо.

Переважна більшість сортів груш самобезплідні, відносяться до перехресно-запилюваних культур і вимагають наявності запилювача інший сорт. Тому посадивши одну грушу, урожаю можна не дочекатися взагалі. Самоплідність груші - якість рідкісна і дуже цінна, особливо в холодні сезони, коли через погану погоду в садах мало комах-запилювачів. Сорти, схильні до самозапилення, дають стабільний урожай груш за будь-яких погодних умов. Самоплідні (самозапильні) сорти груші: Пам'яті Яковлєва, Чижовська, Банкетна, Бере зимова Мічуріна.

Часткову самоплідність мають такі сорти груші: Вікторія, Сіверянка червонощока.

Сухофрукти з груші – досить смачний, але дуже калорійний продукт, тому тим, хто бажає схуднути, не включати їх у своє меню.

Цікаві моменти використання

До того,як у європейських країнах з'явився тютюн, для куріння використовували висушене та подрібнене у ступці листя грушевого дерева. В 17 столітті плід груші називали «масляним фруктом», оскільки його м'яка текстура нагадувала такий продукт. А у Стародавній Греції ароматні грушеві плоди вживали як засіб від нудоти. Лінійки професійних архітекторів досі виготовляють із деревини груші, адже це дерево абсолютно не деформується. Плоди груші часто застосовують для першого прикорму малюкам, через низький показник алергенності та груша має низьку кислотність.