Сціадопітіс

Стіадопітіс (Sciadopytis) – вічнозелене дерево, що виражає його формою та виглядом. Його відносять до сімейства Таксодієві (Taxodiaceae), хоча часом його виділяють як окреме сімейство. У перекладі з грецької 'skiadeion' - парасолька і 'pitys' – сосна, тому в побуті і отримала назву парасолькової сосні, а ще своє порідне розташування хвої, яка нагадує цей предмет. Голки у стіадопітіса шкірясті, блискучі, темно-зеленого окрасу, довжиною аж 15 см, розташовуються на гілках мутовчато по 20-30 шт. Але вони є не справжнім листям, а видозміненими пагонами, через які створюють фотосинтез. Листя ж з мільйонами років перетворилися на крихітні, щільно прилегли до стебел лусочки. Цей представник тих невідомих дерев, які ще існували при наявності динозаврів на Землі, понад 160 мільйонів років, його закам'янілі залишки знаходять до сьогодні майже на всій планеті. Генетичний стіадопітіс близьких родичів серед сучасних рослин не має, це було визначено за молекулярними дослідженнями.

Єдиним відомим видом який представлений у культурі сьогодні це сціадопітіс мутовчатий (Sciadopitys verticillata). У молодому віці дерево щільне та компактне, з роками набуває конічної форми. Зростає до 20-35 м, з діаметром крони лише до 1 м. Більшість дерев мають по кілька стовбурів, вкриті червоно-сірою кіркою, яка з роками відшаровується. Рослина росте повільно, але дуже довго, вважають довгожителем. Ще варто відмітити, що рослина зростає протягом всього свого життя. Щорічний приріст всього до 20-30 см. Тому до 10 років може досягнути лише 3-5 м. Хвоя переважно розташовується у спіральному порядку. Перший ряд  - темно-зелені, з глянцевим відтінком, довжиною від 5 до 15 см, зібрані по 20-30 штук у пучки, а другі – це невеликі, лускаті. Хвоя тримається на дереві по 3 роки. На дереві формуються шишки довжиною до 5-10 см та шириною 3-5 см, досить товсті , поодинокі, формуються на верхівках. Спочатку вони зеленого кольору, далі набувають коричневих відтінків. Шишки достигають на другий рік, мають яйцевидне насіння – вузькокрилки. Природно він зустрічається лише в лісах Японії, зростаючи серед священних гаїв навколо храмів, а ще в глухих ущелинах та на захищених від вітру схилах. Сціадопітіс мутовчатий, або ще за назвою японська зонтична сосна, росте в південній половині о. Хонсю, а також на островах Сікоку та Кюсю, на висоті 500-1000 метрів над рівнем моря, де разом з кипарисами та рододендроном він є однією з лісоутворюючих порід. Це вічнозелене хвойне дерево особливо цінується та шанується у Японії. Одним із прикладів трепетного ставлення до сціадопітісу служить дерево, що росте в місті Нодагава. За переказами воно зростає біля місцевого храму з 1310 р., і щороку люди приходять до «сциадопітису-довгожителя для того, щоб вклонитися йому та попросити здоров'я для своїх дітей. Ця культура також широко культивуєтьсяу світі через його привабливий зовнішній вигляд. В Україні він представлений у Нікітському ботанічному саду в Криму з 1852 року. В Японії ж він зустрічається у парках, лісових господарствах, а особливо у знаменитих японських карликових садах.  Сціадопітіс має красиву декоративну червону деревину, яку застосовують у будівництві, кораблебудуванні, для виготовлення домашніх побутових предметів. З нього отримують масло, що застосовується у лакофарбовому виробництві.

Умови вирощування та догляду

Сціадопітіс найкраще почувається в місцях, що захищені від вітру і прямих сонячних променів, тобто для нього важливе притінення у всі періоди року. В спекотний сухий період рослину слід добре поливати, часом навіть дощувати крону, а ущільнений грунт періодично розпушувати на глибину 10-15 см.  Грунт для посадки саджанців слід обирати поживний, добре зволожений, кислої реакції, тому посадкові ями для цієї рослини готують заздалегідь. Якщо для території притаманні важкі щільні грунти, то слід додати до ями щебінь чи гравій, створивши дренаж під основним місцем зростання. Землю готувати , поєднуючи дернову чи листову з піском та глиною. Важливо, при посадці кореневу шийку саджанця не заглиблювати, залишаючи її на рівні землі. Протягом перших років слід постійно вносити мінеральні добрива. Для цього краще підійдуть комплексні, а ще краще пролонгованої дії, що довго будуть  виділятися та розчинятися в грунті. В період зими його щільну крону інколи слід стягнути, тому що вона може пошкодитися від рясних снігопадів. Рослина росте повільно, але коли набере основну масу та форму, то стане окрасою саду, дивуватиме своїм декоративним виглядом. При розмноженні застосовують два способи – це живцювання та висів насіння. Укорінення відбувається досить повільно, тому над рослиною слід достатньо довго походити. При висіві насіння попередньо стратифікують у кислому торфі протягом 3-4 місяців, при проростанні насіння не спішать знімати плівку, давши рослині укріпитися з грунті. До загазованості та диму вони не стійкі, тому їх не слід застосовувати у міському озелененні. Не достатньо зимовитривалі, лише витримуючи морози до -20/-25 С. Молоді саджанці обов’язково слід вкривати агроволокном.